Етніка плюс бісер

Це лише на перший, не надто уважний, погляд може здатися, що бісер — матеріал нецікавий. Прикраси з нього мають давню історію, а технік бісероплетіння не злічити. Крім того, наші бабасі й прабабусі теж захоплювалися його різноманітністю і залюбки носили прикраси з нього.

Трохи історії. Олена Федорчук у книзі «Українські народні прикраси з бісеру» зауважує, що «намистини з протоскляної маси з подібним до скла (глазурованим) покриттям були відомі мешканцям Близького Сходу ще в V тис. до н.е… А ось впродовж XIX — першої половини XX ст. в оздобленні українського народного одягу поряд із намистами зі скляних кораликів поширюються і прикраси з бісеру: «гирдани», «гардяники», «гердани», «галочки», «голочки», «згардочки», «дробинки», «ланки», «лучки», «очка» тощо. Найдавніші такі вироби, які зберігаються в художніх музеях, походять із XIX ст. Високий художній рівень цих творів дає підстави припускати існування народної традиції бісерних оздоб ще у XVIII ст. У країнах Західної Європи від XVIII ст. побутувала мода на художні вироби з бісеру».
І нині цей матеріал дуже популярний. Використовують його у різних видах декоративного мистецтва. Особливо популярні прикраси з бісеру. Наприклад, убирають очі гармонійні яскраві барви, стрункі орнаменти, а ще часто повертають до автентичних мотивів прикраси тернополянки Ірини Галущак.
Народилася дівчина у сім’ї майстринь-вишивальниць. З дитинства опанувала голку й нитку. А коли пішла у художню школу, дізналася більше про бісероплетіння. Пригадує, що перші схеми брала з журналу «Сделай сам». То був 92-й рік, спеціалізованих видань ще не було. В журналі сусідили схеми для плетіння і поради, як полагодити кран.
Нині літератури про бісерні рукотвори предостатньо. У тому числі й про те, якими були прикраси предків. Ірина Галущак розповідає, що якось у руки потрапила книга зі зразками бісерних оздоб українців кінця XIX — початку XX століть. Вони дуже сподобалися, тож спробувала відтворити деякі. Проте це було досить непросто. Адже прикраси ці сплетені за допомогою специфічних технік, із використанням складних візерунків. За деякий час Ірина Галущак створила серію кольє — за старовинними взірцями.
Співрозмовниця каже, що її приваблюють давні візерунки та кольорова гама таких оздоб. Зізнається, що любить яскраві речі, але не використовує перламутрового, прозорого чи блискотливого бісеру. Натомість послуговується основними кольорами — жовтим, зеленим, червоним. А саме такі використовували у давніх прикрасах.
У колекції майстрині серед іншого — звичні гердани й екзотичні кризи. Ймовірно, що назва останніх походить від німецького Kreis — «коло». Використовували такі оздоби у Східній Лемківщині. Криза видається як широкий заокруглений комірець з бісеру. До слова, носили подібні прикраси також мексиканці та індіанці. Такі оздоби досить масивні, поки що найбільша, яку виготовила майстриня, — чорна криза, що звисає з плеча. Зважаючи на те, що Ірина добре володіє різними техніками й швидко плете, то вважає, що такі вироби створює досить швидко — за чотири-п’ять днів. Позаяк кризи досить специфічні, замовляють їх найчастіше етнічні колективи, іноземці.
А ось пересічні поціновувачі найчастіше обирають сережки. Вони теж мають етнічний відтінок. Крім того, зауважує співрозмовниця, наші завушниці традиційно виготовляли з металу. Між іншим, вивчаючи автентичні прикраси, Ірина помітила, що українці, індіанці та мексиканці залюблені в яскраві барви. Вважалося, що вони відвертають увагу, тому жінку з такими оздобами зурочити важче.
Вірити у таке призначення виробів із бісеру чи ні — то вже персональний вибір кожного, а ось те, що бісероплетіння заспокоює, Ірина стверджує. І не вірити їй не випадає, адже займається цим десять років. Нині міркує над тим, чи не зробити колекцію в певному стилі.

Анна ЗОЛОТНЮК.

«Вільне життя плюс», №73 (15497) від 13.09.2013 р.

Джерело:
 http://vilne.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=18167:etnika-plyus-biser&catid=31:uvilnu&Itemid=36